Щойно я дістався Догубаязита, одразу пішов через місто шукати, як потрапити на Арарат.
01 · Блокпост
«Він зі мною».
Я застопив машину, яка підвезла мене ближче до гори. Потім трапилася машина, що їхала аж до села всередині заповідної зони. Ця зона закрита: її охороняють, і заїжджати туди не можна. Але один із чоловіків у машині, який погодився мене підвезти, сказав охороні, що я з ним, і нас пропустили.
Виявилося, що він гід на Арарат, і хотів, щоб я заплатив йому за пропуск. Я сказав, що грошей у мене немає, і він дуже розсердився. Я сказав, що все, що в мене є, — п’ятдесят євро, а може, сто, точно не пам’ятаю. Він навіть дав мені трохи решти турецькими лірами. Зрештою я заплатив йому десь сорок чи п’ятдесят доларів.
Пропуск≈50 $
Спорядженнякросівки
Кішкинемає
Рівнина внизуПопутник на підйомі
Спорядження · 2021
Кросівки. Без кішок.
Я читав, що Арарат — гора не складна, але потрібне правильне спорядження. Я сильно недооцінив, що означає «правильне спорядження».
5137
м↑
ВзуттяЗвичайні кросівкиТі самі, що на Лікійській стежці, знову взуті для сходження. Решту подорожі я ходив у сандалях.
КішкиНемаєВ італійців були. Вони їхали наступного дня.
СпальникЗатонкийУдень тепло, вночі мінус.
ПалиціДві, потім однаОдна зламалася на спуску.
Захист від сонцяЖодногоНі крему, нічого на обличчі. Розплачувався за це тиждень.
Гора Арарат · рельєф з даних висот, висота ×1.6Скрол · 0%
Агри-Даг
Найвища гора Туреччини.
5 137 метрів. Сплячий вулкан за кілька кілометрів від кордонів з Іраном і Вірменією.
19 травня · пообіді
Підйом до табору.
Від кінця дороги до базового табору на висоті близько 3 500 метрів. На сонці тепло.
Ніч
Мінус.
Ні нормального спальника, ні теплого одягу. Я мерз і не міг заснути.
20 травня · близько полудня
170 метрів до вершини.
Туман, вітер і крига під ногами. Я впав, поїхав униз, знову впав і повернув назад.
Спуск
Двадцять п’ять кілометрів.
З’їжджаю по талому снігу, одна палиця зламана, і йду далі до півночі.
5 137метрів
02 · Ніч
Надто холодно, щоб спати.
Першого дня я піднявся до базового табору на висоті близько 3 500 метрів і залишився там на ніч. Удень було навіть тепло. Вночі температура падає нижче нуля, а в мене не було ні спальника, ні одягу для такого.
Я мерз. Заснути не міг. Під ранок просто лежав, а потім зрозумів, що треба вставати й іти. Це було правильне рішення. Насправді треба було виходити ще раніше, затемна, бо до обіду гору затягує туманом і хмарами. Тоді я цього не знав.
Табір, підйом
03 · Налегко
Двадцять кіло лишилися в таборі.
Частину речей я залишив у базовому таборі, бо однаково мав повертатися тим самим шляхом. Не хотілося тягти всі двадцять кіло на гору.
04 · Італійці
«Ти можеш загинути».
Дорогою вгору я зустрів італійців. Вони сказали, що могли б дати мені кішки, але наступного дня їдуть, тож для них це надто ризиковано, і нічого мені не дадуть. Потім один із них сказав: «Ти можеш загинути».
Я відповів: «Окей, буду знати». І пішов далі вгору.
«ти можеш загинути». — окей, буду знати.
05 · Крок за кроком
Кожен крок — вирубаний палицею.
На такій висоті менше повітря, і кожен крок дається важче. А ще я не знав, як легко там згоріти на сонці і що обличчя треба закривати. На замерзлому схилі мені часто доводилося вирубувати кожну сходинку в снігу палицями, аби тільки не з’їхати назад.
Це було по-справжньому ризиковане сходження. Але я хотів на вершину. Я заплатив п’ятдесят доларів, щоб сюди потрапити, а для мене це були великі гроші, тож я хотів дійти до верху за будь-яку ціну.
Два дні на Арараті · висоти приблизні
06 · Туман
Не сьогодні.
До обіду я був уже під самим верхом, майже на п’яти тисячах метрів, десь за 170 метрів від вершини. Саме там починається крига, і саме тоді наповз туман. Сильний вітер. Навколо нічого не видно. Під ногами лід, на схилі.
Я йшов, падав і їхав униз. Ледве бачив, куди йду. Напрямок стежки я розумів, але постійно падав і зносило вбік. Першого разу я впав, проїхався, підвівся і спробував знову. Знову впав. І зрозумів: сьогодні не той день, коли я зійду на цю гору. Це було надто небезпечно.
07 · Назад
По слідах кішок.
Навіть вибратися звідти було важко. Врятували мене сліди в кризі, які лишили кішки інших людей. Я йшов по них униз крізь туман.
08 · З’їжджаю
Зламана палиця.
На крутому схилі я просто ставав на м’який сніг і їхав, і мене несло вперед дуже довго. Десь дорогою одна з трекінгових палиць зламалася. Унизу я забрав речі, залишені в таборі, і пішов далі.
Знову в таборіВершина, до якої я не дійшов
09 · Північ
Двадцять п’ять кілометрів.
Того дня я пройшов десь двадцять п’ять кілометрів. Спустився майже до самого Догубаязита, шукаючи, де переночувати, і йшов щонайменше до півночі. Потім десь поставив намет і заснув.
Знову квітиАрарат, знизу
10 · Наступного ранку
Згоріле обличчя.
На горі я не мазався сонцезахисним кремом і не закривав обличчя. Там, нагорі, зі снігом і розрідженим повітрям, сонце пече набагато швидше, ніж будь-де внизу. Першого дня обличчя було ніби більш-менш нормальне.
Наступного ранку воно набрякло. Губи теж набрякли, а шкіра почала мокнути: з неї сочилася прозора рідина, як буває, коли опік береться пухирями. Мабуть, це був опік другого ступеня. Обличчя зрештою загоїлося, але губи потріскалися і так і лишалися в тріщинах щонайменше тиждень. Їсти було боляче. Усміхатися було боляче. Згорілі губи — це окремий вид болю.
